На початку року Тимур Ткалич був далеко за межами претендентів на рейтингову вісімку. Але потужний спурт протягом сезону дозволив йому вирватися на третій рядок.
Тимур, пам’ятаю твою появу в АТЛ на одному з турнірів на кортах «Динамо». Прийшов, програв групу, розізлився і пішов.
Такий вже в мене характер. На кожен матч налаштовуюся, як на останній. Якщо щось йде не так, як треба, то це одразу позначається на психологічному стані. Іду за перемогою в кожному матчі і не люблю програвати. Тоді, напевно, розізлився, що не вдалося навіть вийти з групи. Міг щось сказати не те.
Як з цим намагаєшся боротися?
Важко потім це переношу. Але стараюся виносити урок з кожної поразки. Якщо я десь був неправий, то картаю себе. Поразка, то мій особистий провал і треба шукати причину, перш за все, в собі.
Вдома тебе не картають за такі надмірні емоції?
Все залежить від того, наскільки я сильно емоційно підняв тонус. Згодом приходить усвідомлення того, що десь був неправий, що можна було б якось по-іншому на все реагувати. Якщо неправий, то готовий вибачитися за якісь певні емоційні моменти.
Скільки ти розбив ракеток?
В одиночці менше, ніж в парному тенісі. В дитинстві мабуть ракетки чотири розбив, а з 2020 року, коли почав активно знову грати, то десь ракеток двадцять, напевно, загалом. В цей момент виплескуються всі негативні моменти й іноді це реально допомагає. Перезарядився та пішов далі продовжувати гру. В цьому є певний шарм. У нас любительський теніс, тут нема соціальної відповідальності перед вболівальниками, тому це не карається.
Звідки такий бурхливий характер?
У дитинстві, що б я не робив, в що б не грав, то завжди намагався вигравати. Йшов тільки за цим. Не завжди це вдавалося, тому нервував, плакав. А ось коли став старшим, то почав себе по-іншому «кусати».
Пригадай, як ти почав грати в теніс?
З п’яти до десяти років займався бальними танцями, а потім кинув їх. Батьки відвели на теніс. Це було в Сумах, де народився. Років чотири ходив у загальну групу. Спочатку три рази на тиждень, потім, коли трохи набридло, то став і пропускати тренування. Ось так і дотягнув років до 15. Затим було завершення школи, екзамени, вступ до універу. Тому не грав зовсім. А десь на другому курсі, коли почав трохи заробляти в Харкові, де вчився, то став знову грати. На відміну від Києва, там ми грали більше пари, тому я прогресував саме в парному розряді.
Ти двічі вигравав Шолом і був за крок до третьої перемоги. Прикро було зупинятися на останньому рубежі?
Шолом – особливий турнір в АТЛ. Коли вперше виграв у квітні на «Grays», то відчув неймовірний кайф. І зарядженість була величезна на перемогу. У вересні на «Теніспарку» дійшов до фіналу трішки втомленим, але вдалося вирвати перемогу в фіналі. Вже у жовтні, коли поступився Климу у вирішальному матчі, то вийшов на фінал ніяким. На початку міг зробити брейк, потім кілька важливих м’ячів не виграв. В результаті прикра поразка. Розбив тоді чергову ракетку.
Пригадай твій найбільш емоційний матч в АТЛ?
Цей рік був для мене в цілому реальним проривом. Дуже багато турнірів приносили позитивні емоції. «Тисяча» на Олімпіку, за місяць матч проти Влади Приймак. Нереальний кайф від першого Шолому, коли обіграв Кожем’якіна. З ним мені дуже класно грати. Також відчуваю насолоду від матчів зі Швидким, Атепалихіним. Ми виходимо на корт один проти одного і просто рубимося на хороших швидкостях.
Хто незручний суперник для тебе?
Некомфортно грати, коли суперник починає ламати твою гру. Клим вміє це робити, він переводить завжди матч в інше русло. Той же Атепалихін знає, як це зробити. З такими, як Толя Усенко все просто. Я знаю, як проти нього грати, бо вмію виходити до сітки.
Твій козир – потужний бекхенд. Звідки це?
Це проявилося в моменті. В парному тенісі грав раніше у першому квадраті, а потім, коли почалася війна, то мені довелося переїхати у Львів, де я потрапив у руки профу, і почав грати в другому квадраті. Тому й вимушено навчився атакувати зліва. Тепер вже доводиться більше працювати над форхендом, щоб його підтягнути.
На початку цього сезону ти не ставив перед собою ціль стати першою ракеткою АТЛ?
Ні, такого не було. Була мета потрапити на ATL FINALS і виграти три Шоломи протягом року. Перше завдання я виконав, друге недовиконав, хоча шанси були. Не прораховував математично, але граючи один турнір в тиждень мабуть складно вибратися на вершину. Головне, що тепер я в ТОП-8.
Можливо на наступний сезон поставиш перед собою таку мету?
Зараз головне ATL FINALS, а далі буде перепочинок, новорічні свята. Вже подивимося, як буде складатися все в новому році.
Ти чудовий парник. Де більше отримуєш задоволення, в одиночці чи парі?
Весь літній сезон мені взагалі не хотілося грати пару. Награвся її раніше. Але вже десь осінню відчув, що «наївся» одиночки, перегорів. Тому й останнім часом почав менше грати в турнірах. Повернувся в пари і знову там спіймав кайф. Особливо, коли граєш з профіками. Отож, треба тримати баланс, як на мене.
Твій агресивний стиль ближче до харду?
В Харкові рідко грав на харді, більше на грунті. Але тут в Києві під час хардового сезону відчув, що отримую насолоду від такої швидкої гри. Я граю через контратаку, тому на грунті мені це складніше робити , ніж на харді. І використовую це на свою користь.
Перед FINALS ти прихворів. Не було небезпеки, що знімешся?
Простудився на турнірі в Житомирі. Головне, що це не була корона. Три дня полежав вдома, полікувався і вже в середу відчув, що гратиму. Навіть, якби я був трішки хворий, то випив би таблетки і вийшов би на FINALS. При будь-яких розкладах, в будь-якому стані я готовий грати на цьому турнірі, серед першої вісімки.
Кого тобі принципово обіграти на Підсумковому турнірі?
Мабуть все ж таки назву імена двох – Клим та Кожем’якін. Так, два. Респект. З Владом ми зіграємо в групі, а з Анатолійовичем вже зійдемося в плей-офф.
Скільки ракеток береш на турнір?
Дві. Вони вже перетягнуті і готові до бою.
Родина, як завжди, підтримуватиме тебе на кортах.
Аякже. Дружина та син будуть на трибунах.
Хотів би, щоб син грав в теніс?
Не просто хочу, а роблю все для цього. Він уже тренується тричі на тиждень. В суботу перед FINALS також у нього буде тренування.
У тебе є девіз в тенісі?
Та ні, такого нема. Виходжу і граю на максимумі. Для мене теніс – це викидання різних емоцій. Життя і так нині складне, тому потрібно мати таку віддушину.
Теніс – просто хоббі. А що найважливіше в житі?
Родина. Ставлю мету, щоб вона почувалася комфотно і жила в достатку.
Де Ткалич заробляє на ракетки та на родину?
Займаюся логістикою. Перевозимо вантажі по Америці, Канаді та Мексиці. Сім років вже цим займаюся.
Ти часто граєш з профами. Хто для тебе найзручніший партнер?
Не можу виділити одного. Є достатньо таких, з ким комфортно грати. Але все ж виділю трьох – Едіка Щербину, Женя Ахмадеєв, Міша Остроушко.
Ткалич виграє ATL FINALS – 2024?
Поїду в суботу тільки за перемогою.
Розпитував і записав все Микола КОБЕРСЬКИЙ