Серед семи сотень когорти гравців АТЛ наш Генерал однозначно стоїть осторонь і користується неймовірною повагою. Всіх без винятку. Андрій Кожем’якін іноді втричі старший своїх суперників, але не дає спуску нікому, в жодному матчі. Виграє, програє, але завжди прагне до максимуму.
Наша телефонна бесіда вечірнього четверга, коли навколо вимкнули світло, тривала майже годину і багато що ще залишилося поза її межами. Утім, Анатолійович був відвертим і від душі розповів чимало.
Як почувається досвідчена людина серед молоді?
Чудово. Поряд молоді хлопці, від котрих йде чимало енергії і я цим заряджаюся. Просте спілкування з ними вже додає наснаги. Ти починаєш не те, що розуміти, просто відчувати жагу до життя. Хочеться постійно рухатися, незважаючи на роки, не відставати і не програвати, грати на рівних. А частіше й вигравати у них. Це свого роду тест-драйв для мене, котрий дає можливість себе чітко оцінювати. Ну і показувати приклад молоді. Нехай дивляться і прагнуть бути в такі роки у такій же чудовій формі.
Андрій Анатолійович, скільки ж ви граєте в теніс?
Якщо брати свій другий захід в теніс, то десь років 14-15. Справа в тому, що ще в дитинстві, в сімдесятих роках я почав займатися тенісом. Мабуть років п’ять грав. Ви ж знаєте, що тоді не було таких ракеток, як зараз сучасних. Ми грали дерев’яними, де треба було не просто її тримати в руках, як зараз, коли вона ніби й сама за тебе грає, а розганяти її, бити. Тому й техніка тоді була своєрідна. Багатьом зараз це здається дивним. Певний час набивав біля стінки, а потім виграв чемпіонат Львова в свої віковій категорії. Тоді мені було десять років. У мене є вдома дерев’яна ракетка, то якщо її дати зараз хлопцям, то мабуть рідко хто зможе нею нормально грати. Треба буде провести такий експеримент. А вже в кінці нульових років нинішнього століття знову поновив теніс в своєму житті. Правда, довелося місяців три-чотири позайматися з тренером, але тіло то пам’ятає і все досить швидко відновилося.
У вас є кілька хоббі. Футбол, теніс…
І східні єдиноборства. З першого по третій клас займався у футбольній школі «Карпат», потім був теніс, а вже під час навчання у військовому училищі захопився східними єдиноборствами. Відтоді вони стало вагомою часткою мого життя. Військова служба, флот, спецназ… У 90-х роках отримав звання майстра спорту з рукопашного бою. Тренував співробітників по службі. Десь понад 15 моїх вихованців досягли серйозних успіхів в цьому виді. Футбол же і досі є моїм захопленням. Грав в школі, потім в училищі, на службі. Коли прийшов до Верховної Ради, то уже 16 років як капітан її збірної. До війни ми частенько грали на різних турнірах, зараз трохи не до того, самі ж розумієте. А в тенісі ми поряд чи не кожні вихідні з вами…
Ви дуже не любите програвати на корті. Це відчув багато хто на собі.
Мене не треба чіпати перші 15 хвилин після такого. Хто мене знає, той розуміє. Ви ж також намагаєтеся не чіпати мене, не підходити в ці моменти. Що поробиш, я ж чистий Скорпіон. Та досить швидко відходжу і потім навіть можу картати себе за такі речі. Єдине, що я не переношу на корті, це коли хтось симулює, махлює. Тоді пощади не чекайте.
Якщо у вас щось не виходить на корті, то як ви вгамовуєте себе, щоб переналаштуватися?
У цьому допомагає наступний позитивний розіграш. Не зосереджуюсь на помилках, не картаю себе довго. Виграна дія чітко показує, що не все так погано. На корті потрібна постійна концентрація, в кожному епізоді, розіграші. Через те завжди виключаю телефон, коли виходжу на корт, щоб ніщо не відволікало.
Як на мене, ви стараєтеся тримати емоції в собі?
З емоціями борюся зранку. Є дуже хороший спосіб. Пірнати в холодну воду. Протягом цілого року. От де справжній адреналін. Бо в житті таке загартування треба. І в тенісі, і в парламенті. Адже там своя специфіка. Саме це дозволяє мені триматися в тонусі і народжувати нові ідеї. Недарма за час роботи в Раді мені вдалося стати ініціатором понад 350 законів та законопроектів, котрі вплинули на розвиток держави.
Ваша техніка досить специфічна. Пробували її міняти?
Був період, коли працював над цим удосконаленням. Міг по кілька годин працювати над одним елементом. Колись у мене був бекхенд, а не просто різаний удар зліва. Намагався його повернути. Сподіваюся, що після війни буде більше часу попрацювати над цим.
У вас модель ракетки, яка є не у всіх.
В свій час, коли був за кордоном на турнірах, мені порадили ProKennex. Особливість її в тому, що всередині ободу вона має титанову стружку, яка гасить вібрацію і допомагає зберегти лікоть. В нашому віці, та й не тільки, це дуже важливо. Тому раджу багатьом любителям спробувати, не пожалкуєте. Зараз ця компанія представлена у спортивному магазині на «Grays».
В довоєнні часи ви досить часто їздили на різні турніри. Скажіть, який трофей для вас найцінніший?
Він стоїть у мене в кабінеті. Це Кубок Європи серед парламентів. Він був заснований тридцять років тому і перші років п’ять стояв у британському парламенті, потім кочував по різних країнах Європи. Загалом його вигравали 18 парламентів. Зараз він у нас в Україні. Кубок дуже оригінальний, спеціально виготовлений на замовлення в Богемії. Подібний колись розігрувався у футболі, як Кубок СРСР. До речі, в тій тенісній команді, котра виграла цей трофей, був мій чудовий товариш Ярослав Москаленко.
Хочеться повернутися на корти Європи?
Звичайно. Сподіваюся, що як тільки завершиться війна, то поїду на турніри ITF у своїй віковій категорії. Був час, коли я стояв 130 у рейтингу з понад чотирьох тисяч гравців. Перше місце на той момент займав відомий український тенісист Дмитро Поляков.
Лізі АТЛ невдовзі буде два роки. Тут доводиться грати іноді з дуже молодими хлопцями. Якоїсь поблажливості у вас не існує до них?
Анітрохи. В мене це відсутнє. Є змагальний характер і ти маєш на корті доводити, що ти сильніший. Мені навіть дружина закидає, що цей мій характер проявляється, коли граю з внуком. Не вмію поступатися.
Який матч в АТЛ вам приніс найбільше естетичне задоволення?
Не скажу конкретно, який матч. Дуже цікаво, багато емоцій у битвах з Олександром Швидким. Його стиль ближчий до мене і це додає драйву. Є ще чимало хлопців, з котрими досить приємно грати. Ті ж Влад Клим, Влад Єлісєєв, Антон Авраменко. З Тимуром Ткаличем останнім часом у нас дуже круті матчі виходять. Дещо інші особливі стосунки у матчах Толею Усенко. Тут своя інтрига. До кожного я стараюся підбирати свій ключик і навіть свою ракетку. В залежності від стилю гри суперника.
Хто для вас незручний суперник в АТЛ?
Це краще знає статистика. Просто з молодими хлопцями потрібно більше викладатися. Іноді за один сет просто не встигаєш нормально ввійти в гру.
Ви є більше прихильником одиночок, ніж пари?
Люблю сподіватися більше на себе. Але останнім часом почав частенько ходити на Мідвік до Байдикова та грати з профами і це додало більше впевненості, більше відчуття корту. Дуже цікавий досвід.
Тобто попри насичений графік ви стараєтеся грати чи не щодня, щоб тримати себе в тонусі?
Три-чотири рази на тиждень точно граю. Це вже звичка, вироблена роками.
Навіть після нічних чергувань?
Досить дві-три години поспати і вже готовий вийти на корт. Здається, воно так навіть краще, швидше приходиш в норму.
Ваш козир у грі?
Це треба залишати при собі. Є одна практика, яку я використовую в матчах. Особливо вона допомагає мені, коли рахунок на корті 1:4, 1:5. Тоді застосовую її і роблю камбек. Ви ж не раз це бачили на турнірах.
Що для вас найскладніше в одноденних турнірах?
Очікування матчів. Це вада таких затяжних турнірів. Хотілося б, щоб все проходило більш інтенсивніше. Можливо відмінити «більше/менше», бо ж ми фактично кожен тиждень граємо один з одним. Все це на розгляд організаторам.
Цього року під час ваших тренувальних спарингів на «Динамо», до вас приєднався екс-футболіст Євген Хачеріді. Ви вже чимало його навчили?
Ми познайомилися з ним десь у травні і Женя швидко ввійшов у нашу компанію. За цей час він дуже додав. Виграв уже не один турнір парний, а також одну «вісімсотку» забрав. Отож, прогрес очевидний. Взагалі футболісти досить швидко входять в теніс. У мене є досвід матчів з Сергієм Ребровим, Андрієм Шевченко, свого часу грали з Леонідом Буряком.
Ваші рідні корти «Динамо». А ще де кайфуєте від тенісу?
Влітку «Динамо», взимку «Теніспарк», «Grays».
Цього року корти «Динамо» не тільки оновилися, але й тепер на них поставили купол на зиму. Тішить такий прогрес?
Вважаю, що певним чином приклав руку до цього. Займаючи відповідальну посаду постійно просував цю ідею. Вважаю це успіхом нині. За понад 60 років існування тенісних кортів тут вперше поставили купол.
Можливо Ігор Суркіс «захворіє» не тільки футболом, а й тенісом?
Сказав, що ні. Вже складно йому переналаштовуватися. Він буде спостерігати і вболівати по іншу сторону, за столиком.
Ваш син Руслан також грає в теніс. Чи побачимо його в АТЛ?
В одиночці найближчим часом навряд. Він грає для себе і більше пари. З дитинства захоплюється східними єдиноборствами, тому зосереджений на цьому. Крайній його офіційний турнір це Кубок Парламенту. Ми виграли його. Поки Руслан на паузі.
Те, що в АТЛ є свій FINALS мабуть цільно довершує змагальну піраміду.
Вважаю, що АТЛ бере кращі світові стандарти від АТР. Це чудово. Звичайно, у них рівень інший. Але ось факт того, що на Підсумковий турнір збирається тільки вісімка дуже особливий. Мабуть на трибуни прийдуть ті, хто буде лікті кусати, заздрити і думати, чому я тут, а не на корті. Це хороший стимул для них грати в АТЛ і вигравати.
Які ще нові ідеї ви порекомендували б втілити в АТЛ?
Не варто лізти зі своїм статутом. Може поекспериментувати з регламентом матчів, трішки пришвидшити все. Але це вже, як вирішуватимуть організатори. У них вистачає креативності.
Другий ATL FINALS проходитиме на грунті. Це важливо для вас?
Для нас не так просто грати на харді. Все ж таки це значне навантаження на коліна, ноги. Грунт більш поблажливий в цьому плані. Ми ж любителі і хочемо ще грати й грати в теніс.
Фінал Підсумкового турніру буде непростим?
Звичайно. Буде прагнути в ньому зіграти.
Теніс – це частка життя нашого. Хоча й цікава. Але зараз непроста ситуація, в країні війна. Що б ви побажали українцям напередодні нового року.
Ми люди, які причетні до ЗСУ, до Сил оборони чудово розуміємо, відчуваємо, який тягар зараз звалився на нас. Тому хочеться, щоб все це пошвидше завершилося, щоб мир прийшов на нашу землю, щоб не гинули чудові хлопці. На жаль, ми звикли всі до війни, до тривог. Це стало буденністю. Та це не нормально. Миру Україні й перемоги!
Розпитував і записав Микола КОБЕРСЬКИЙ